Події Другої світової війни мали значний вплив на хід історії країн Європи, і, зокрема, України. Багато з документів тих часів було приховано радянською владою і тільки в кінці ХХ століття архіви почали відкриватися. Дослідження нових даних дозволяє історикам заново переосмислити події війни і зробити певні висновки. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Окупація Кіровограда і області
В підручниках історії зазвичай вказували, що 22 червня 1941 року Німеччина здійснила напад на Радянський Союз без оголошення. Дослідження архівних документів показали, що в ніч з 21 на 22 червня влада Німеччини все-таки висловила владі СРСР певні претензії, які можна було зрозуміти, як оголошення війни. Але, як показали події, особливого значення їм не надали.
Відступ Червоної армії в 1941 році влада подавала, як «тимчасові труднощі», і не визнавала свій промах.
Кіровоград (нині – Кропивницький) і Кіровоградська область були окуповані 4-5 серпня 1941 року. Раніше, 28 липня, німецькі війська зайшли в Гайворон, а 6 серпня – в Знам’янку та Олександрію. Ворог просувався нашим краєм доволі швидко, оскільки дві армії, що мали обороняти Кіровоградщину, були знищені. Аналіз даних по мобілізації населення показує, що у 1941 році вона просто не відбулася і відсоток добровольців був дуже малий.
Згідно з документами, що знайдені, на початку населення міста досить лояльно ставилося до окупантів. З перших днів окупації почала виходити газета «Український голос», де поруч з промовами Гітлера і Гімлера, були розміщені матеріали про українську культуру. В цій газеті навіть був опублікований вірш «Ще не вмерла Україна», який став Гімном нашої країни. Таким чином окупаційна влада шукала загравала з населенням, шукала так звані точки дотику. При досягненні певної довіри населення, режим окупаційної влади став суворим: вводили каральні акції, людей залякували і вивозили до Німеччини на важкі роботи. Традиційними стали обшуки, погрози, арешти.
Захопивши Кіровоградщину, окупанти робили все для того, щоб якнайшвидше почати використовувати її для потреб німецької армії. Вже наприкінці вересня 1941 року почав працювати міський банк, який видавав позики для громадських та державних дворів, що були створені на основі колгоспів та радгоспів.
Служби вермахту, що залишилися в тилу, разом із цивільним населенням займалися розчищенням вулиць, ремонтом каналізації та електростанції. Тоді у місті працювало близько сотні підприємств, серед яких дрібні підприємства типу пральні, слюсарні, кузні, швейної та свічкової майстерень тощо.
У будівлі Кіровоградського машинобудівного технікуму розміщувався «Солдатенхайм», або гуртожиток для німецьких солдатів.
Звільнення Кіровоградщини і ціна перемоги
Звільнення Кіровоградської області від окупантів також виявилося нелегким завданням. Деокупація області тривала дуже довго. Першим з нашого краю звільнили від окупантів село Власівка, що у Світловодській громаді Олександрійського району. Останньою була звільнена Вільшанка, цей населений районний центр був відвойований 21 березня 1944 року. Загалом бої за Кіровоградщину тривали майже шість місяців.
За підрахунками 1992-1995 років у боях за Кіровоградщину загинуло 116 тисяч воїнів Червоної армії. У нашому краї загалом загинуло 156 тисяч осіб і 30 тисяч людей зникли безвісти.
За період окупації загарбники знищили близько 100 тисяч осіб цивільного населення і 54 тисячі військовополонених.
Неможливо порахувати тих, кого силоміць вивозили до Німеччини. За словами свідків, людей вивозили в закритих вагонах, як скотину. Були випадки, коли люди просто вискакували з потягів на ходу і намагалися втекти. Ці долі – це також втрати і важка складова ціни перемоги.