В минулому наше місто, як і інші українські міста потерпало від злочинності. Єлизаветинська споруда понад 20 років використовувалась в якості військової споруди, в ній зробили базу спецслужби різних країн. В наше місто їхали шпигуни з Польщі, Пруссії, та інших країн. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Розвиток шпигунства?
Були в місті навіть французи. Московщина наших місцевих шпигунів відправляла за рубіж. Їй був цікавим світ з далекою Америкою. Дослідниці Світлана Абросимова і інші в своїх статтях подавали цікаві документи про лицарів плаща і кинджала, які працювали в нашому краї. В ньому йдеться про те що коли в нашому місті правила Єлизавета сюди прислали асесорів, офіцерів з різних країн світу. Також в статтях дослідників є вирізки з збережених наказів в яких є декілька пунктів того, яким повинен бути шпигун.
Документ датований 1762 роком. Це час правління Петра ІІІ, висновок один, це він давав накази формування шпигунських угрупувань. У найближчому оточенні царя Петра ІІІ було багато вихідців з Гетьманщини. Його діяльність впритул торкнулася нашого краю щодо Нової Сербії.
Причому шпигунами могли бути не тільки чоловіки, але й жінки. Яскравий тому приклад Жанна де Гаше. Вона була відомою шпигункою була графиня Жанна де Гаше, яка тихенько причаїлася собі у Петербурзі. Насправді жінка шпигувала на користь Франції, туди її заслав Наполеон. Вона мала дізнатися якомога більше про майбутнього противника і передати дані до своєї країни. Таким чином у світі почало зароджуватися шпигунство.
Відомості про Єлисаветградських шпигунів
У 1834 році з Одеси через Умань, Добрянку, Новоархангельск їхав маршал Мармон. Єлисаветградом поїздка не закінчилася, чоловік відвідав такі міста як Олександрія, Нова Прага. Ці відвідини були приватний вояж відомого тоді мандрівника. Опис подорожі мав спеціальний характер. Тобто з визначенням стану військових частин, прив’язкою до місцевості, для оцінки ресурсів. В державному архіві є невеликий авторський уривок, який збережений до сьогодення.
В ньому йдеться про те, що 30 травня Мармон прибув до міста. Далі розповідається про те, що місто лежить на другому кінці військових поселень, в 180 верстах від Умані. Подорож була швидкою, рано вранці чоловік відвідав Єлисаветград.
Вся справа була в тім, що граф Віт видав наказ зібрати в місті бригаду уланів і карасирів. В першу входили Новомиргородський полк, в другу полк Княгині Олени Стародубської. Шпигуноманія тоді прийняла крайні форми. Особливо яскраво вона виглядала у часи російсько-японської війни на початку ХХ століття.
В газеті «Одеський листок» за 1904 рік йшлося про те, що на станції Помічна (теперішня Кіровоградська область) залізничному жандарму здалися підозрілими дві особи. Один чоловік був схожий на бездомного шарманщика, його друг тримав на руках ручну мавпу. Чоловіки були одягнені в болгарські костюми. В зв’язку з цим їх запросили до станційної контори, де вони пред’явили паспорти на ім’я болгарських підданих. У них було проведено обшук і всередині шарманки знайдено план місцевості та доріг між Єлисаветградом і Вознесенськом, різні інструменти, зйомки планів тощо.
Побачивши, що обман їх виявлено, уявні болгари зізналися, що вони – переодягнені японці, причому шарманщик назвав себе полковником генерального штабу, а товариша – своїм денщиком. Заарештованих відправлено до Москви.
Легенда про єлисаветградських шпигунок
У 1914 році почалася Перша світова війна. Наше місто було далеко від військових подій і його визначили «глибоким тилом». Тут розмістили шпиталі, лазарети, різні евакуаційні установи. У 1905 році тут відкрили одну лінію телефонної станції, її профінансував Давид Барський. У 1914 році в зв’язку з нападом німців на Україну на телефонну станцію прийшов наказ. Потрібно було зібрати телефоністів які знають 3 мови: німецьку, англійську, французьку.
Країна була зацікавлена в шпигунах, які б дізналися якомога більше німецьких військових таємниць. Вийшов наказ прослуховувати телефони містян. У нашому місті телефонна станція мала невелику телефонну мережу – понад 80 номерів, з яких найголовнішими були губернаторський, лікарів, міського голови, вчителів. Тобто всіх, хто міг знати цікаву інформацію.
Тоді стало відомо, що до міста приїздить відомий таємний інспектор, який буде набирати команду «прослуховувачів телефонів». Документи поштово-телефонної контори говорять про те, що ні прізвища, ні зовнішнього вигляду цього агента ніхто не знав. Але всі дуже здивувалися, коли дізналися, що це жінка.
Вона набирала в свою команду жінок-шпигунок. Перед тим, як їх приймали на службу, вони повинні були писати заяви до вступу на роботу. В заявах вказувалося, що вони зобов’язуються проводити прослуховування. Крім того, давати дані про всі приватні розмови, не виходити заміж доти, доки працюють на телефонній станції, щоб не проговоритися чоловікові. Це все є зафіксовано у документах поштової контори, які збережені в архіві.