Невелике містечко Хащувате Кіровоградської області розкинулося на березі річки Південний Буг. Ця місцевість завжди приваблювала своєю красою людей. Вперше про місто було згадано у 1362 році.
У місті жили працьовиті люди, талановиті ремісники, які задовольняли потреби містян і селян. Щотижня у Хащуватому проводили ярмарки, де торгували зерном, худобою і різними товарами. Безтурботне життя в цьому місті обірвалося у 1941 році, коли розпочалася Друга світова війна. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Розправа фашистів з євреями, циганами
З першого дня війни чоловіче населення Хащуватого мобілізували. Практично всіх людей евакуювали, залишилася частина, яка допомагала солдатам рити окопи.
Після нападу німців на Радянський Союз, розпочалося повне знищення єврейського народу. Фашисти створили 4 спеціальні групи, які виловлювали осіб циганської, єврейської національності, знущалися, а потім вбивали.
Такі загони працювали за шаблоном, коли війська захоплювали місто, село, вони відразу прямували до місцевого населення, щоб з’ясувати імена найбільш відомих членів єврейської громади й вимагали від них скласти списки на все єврейське населення. Тоді євреї навіть не підозрювали, які справжні наміри мають фашисти.
Зберігся навіть один документ, в якому чітко прописані правила для євреїв, циганів. В ньому йдеться про те, що всі повинні забрати з собою документи, гроші, важливі речі. Хто сміє не виконати наказ, буде розстріляний.
Вже взимку 1942 лютого поліцаї зібрані від німецької комендатури оточили Хащувате і прилеглі села. Вони почали виганяти людей з домівок. Їх гнали до кінотеатру. Понад 100 осіб було закрито в холодному і темному приміщенні. Люди не розуміли, що їм далі чекати.
З кінотеатру людей забирали групами по 10 осіб. Спочатку стариків і підлітків. Їх гнали до кар’єру, де були вириті глибокі ями. Люди ставали лицем до ями й в спину їм стріляли поліцаї. 16 лютого 1942 року в селі вбили понад 700 євреїв.
Спогади тих, хто вижив
Першому, кому вдалося уникнути смерті був Ісаак Крис. Коли розпочалася війна чоловік був в армії, потрапив в полон і повернувся в Хащувате. Чоловік опинився в тому кінотеатрі разом зі всіма. Зрозумівши, що відбувається, він встиг сховатися у суфлерській будці. Чоловік відірвав дошку і протиснувся в отвір. Ісаак чув страшні крики, як плакали жінки, діти. На третій день, коли все закінчилося вночі він вибрався з клубу і по березі річки пішов у сусіднє село.
Там чоловік шукав допомоги, і знайшов. Надала йому прихисток родина Радзієвських. Сім’я ризикувала життям і переховувала Ісаака пів року. Потім вночі його перевезли в Бершадь в гетто. У тих жахливих умовах мало хто вижив. Але Ісаак вижив.
Другою, уникла смерті — Віра Ташлицька. Тоді їй було 11 років. До будинку ввірвалися поліції та почали криком виганяти родину. Сім’я Віри була великою: дідусь, бабуся, мати, брати, сестри.
Жінка розповіла, що всі погнали до кінотеатру. Розгублені люди стояли в темноті, Віра загубила рідних. Через певний час громада зрозуміла, що людей ведуть на розстріл. Наступила черга Віри і її родини. Їх привели до місця розстрілу. Всім наказали повернутися лицем до ями, де лежали мертві люди. Всі стали на коліна і пролунала тиша. Віра опинилася в ямі серед розстріляних і дивилася вгору.
Дівчинка вибралась з яким тільки тоді, коли поліцаї пішли. Вона побігла до найближчого будинку просити допомогу. Сім’я Левицьких прихистила Віру. Довелося 2 роки жити в страху і переховуватися.
Скільки б не минуло десятиліть відтоді, але забути хащуватську трагедію неможливо. Щороку 9 травня і 16 лютого на єврейському цвинтарі збираються люди, щоб вшанувати пам’ять своїх покійних рідних.