Понеділок, 15 Серпня, 2022

Як єлисаветградський лихвар наживався на бідних юнкерах і чим це закінчилося

Читаючи старі єлисаветградські газети бачимо, як в них часто писали про кримінальні події у нашому місті. Причому в багатьох номерах чітко описували слухання гучних справ.  Є багато кримінальних історій початку ХХ століття, одна з них, повідомляє сайт kropyvnytskyi-yes, про лихваря Егіду Сановича.

Чим займався Санович, які цілі переслідував?

Частіше за все люди сприймають образ лихваря, як негативного героя.

Відомою людиною, яка прославилась наживою на юнкерах у Єлисаветграді був Егіда Санович. Він продавав картини та інші цінні речі в своєму магазині. Торгівля – це лише прикриття. Санович любив давати людям гроші в борг під дуже великі відсотки. Картини продавались по ціні, яка була набагато більша справжньої. Змушував підписувати людей рахунки та векселі на суми, які були більші якості товару.

Основними його клієнтами були юнкери, які навчались у кавалерійському училищі. Молоді хлопці особливо перед випускним мали потребу в грошах. Щоб отримати потрібну суму вони підписували документи (векселі). Егіда в документи вносив майбутнє місце роботи, куди хлопців направляли проходити практику. А коли офіцери приїздили в полк Егіда заповняв ці вексельні бланки і виставляв рахунки. Тим, хто не мав можливості сплатити, пропонував підписувати нові зобов’язання, але уже на більшу суму.

Крадіжками Санович займався більше 20 років. У місті багато люди знали його афери. Проте влада чомусь не приймала ніяких мір. Щоб не хвилюватись, що борг не повернуть, Егіда давав гроші тільки тим юнкерам, які мали багатих батьків, родичів.

Сміливість Миколи Аркаса та поліцмейстера поставила крапку в справі

Тільки стало відомо про афери Сановича начальнику кавалерійського училища, то він відразу видав наказ юнкерам не ходити до магазину Егіди. Лихвар ж вирішив це питання по іншому. Він зробив окрему кімнату у магазині для прийому студентів і пускав їх туди через чорний хід.

Тільки у 1908 році полицеймейстер Сухоруков почав проводити розслідування щодо лихваря. Він переконався, що той займається брудними справами. Зробив клопотання перед тимчасовим генерал-губернатором про виселення купця-лихваря з міста. Але цього не сталось. Можна припустити тільки те, що Егіда дав комусь гарного хабара.

У вересні 1910 року до суду надійшла заява від одного з позичальників Костянтина Чебланова. Він на той час займав посаду штаб-капітана. Чоловік звинуватив Егіду у лихварстві. Подані чоловіком документи прийняли на розгляд. В 1914 році Окружний суд міста розглядав справу на протязі трьох днів.  

Суд вислухав біля 30 свідків та потерпілих. Деякі люди взагалі мовчали, не прийшли до зали суду. Причина була в тому, що купець всім погрожував вбивством. Найбільш важливі свідчення в залі суду були від  Миколи Аркаса. Він став великою жертвою цього афериста. Микола єдиний син автора «Історії України-Русі», командир полку Дієвої армії, порядний хлопець. 24 вересня 1907 року закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище і тоді попався на аферу Егіди. У результаті тісної «дружби» з Сановичем він втратив велику суму грошей і розірвав всі відносини зі своїм батьком. Той не простив йому такого позору. 

Після закінчення закладу хлопець приїхав до Егіди за грішми. Той запропонував, як завжди купити в нього картини. Санович взяв у Аркаса бланкових векселів на суму 2500 рублів, бо саме за таку ціну оцінив картини. Микола повинен був віддати немаленьку суму грошей через 10 місяців. 

Картини аферист допоміг заставити у магазині Абрама Шурупова за 200 рублів. А вже через декілька годин картини знову повернулись до Егіди. Хлопець довго не міг віддати борг Сановичу, але з горем пополам йому вдалося це зробити. Саме завдяки цим свідченням Миколи лихвар поніс покарання.

Суд призначив Сановичу тюремне ув’язнення на один рік з позбавлення особливих прав і переваг. На цьому нажива лихваря на людях закінчилось. Більше в місті не траплялось подібних махінацій.  

.