Четвер, 23 Червня, 2022

Історія заснування Кропивницького: від козаків до примарної Нової Сербії

Активне заселення земель навколо сучасного Кропивницького розпочалося лише наприкінці XVII століття. Передісторія заснування нинішнього обласного центру України дуже цікава і демонструє дух того часу – авантюри, масові переселення та амбітні проекти з освоєння нових земель. Більш детально на сайті kropyvnytskyi-yes.com.

На роздоріжжі трьох світів

Формально засновниками Єлисаветграда (перша з п’яти назв Кропивницького) стали серби, про них розповімо трохи нижче. А до їхнього прибуття землі навколо нинішнього міста заселяли козаки. Точніше, тут у них були зимівники, невеликі слободи та хутори, в яких козаки жили за відсутності бойових дій. Регіон на той момент був прикордонним та, по суті, нічийним. На південь господарювали турки і кримські татари, із заходу і сходу на необжиті території хижо поглядали Річ Посполита і Російська імперія, що споконвічно конфліктували. Пограбування та нальоти в будь-яку з трьох сторін були звичайною справою, причому запорізькі козаки в цих процесах були задіяні дуже активно.

До 1751 року на території Кропивницького було п’ять слобід, чотири козацькі та одна заснована старообрядцями. Для закріплення своїх прав на землі сучасної Кіровоградщини імператриця Єлизавета (дочка Петра I) видала указ від 29 грудня 1751 року № 9921 «О поселении на Российских границах приходящих Cербов». Історично ці землі століттями були «сірою зоною» на межах кількох великих держав (Київська Русь, Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Візантія, Золота Орда та Османська імперія), що набирали сили і йшли в тінь історії. Єлизавета вирішила це змінити, а запропонував їй нестандартне рішення Іван Хорват. Особистість неординарна і неоднозначна, в історичному романі він був би швидше негативним героєм. Зупинимося на цьому австрійському військовому із сербського роду Хорватів докладніше.

Балканські хитросплетіння

Іван Хорват був сербом, хоч як це парадоксально прозвучить. Етнічним сербом з корінням із Македонії, а прізвище його має угорське походження. На Балканах таким нагромадженням нікого не здивуєш, мапа там перекроюється постійно до наших днів, а з етнічних переплетень сформувався величезний клубок, розплутати який часом неможливо. Батько Івана Самуїл доблесно служив Габсбургам і став дворянином. Син пішов тими ж стопами, 1751-го йому було 29 років і він служив командиром пішого полку.

Ерцгерцогиня Австрії Марія Терезія, яка лише трьома роками раніше відвоювала своє право на престол, віддячила за це союзну їй Угорщину землями, на яких проживали серби. Місцевим пропонували або переселитися ближче до кордонів Туреччини або стати підданими угорської корони. Серед сербів виникли хвилювання, а Хорват звернувся до посольства Російської імперії у Відні із проханням переселитися на територію неподалік Батурина. Він обіцяв привести із собою кілька тисяч сербських граничарів, це аналог українських козаків. Натомість просив військове самоврядування, свободу віросповідання та, звісно, ​​фінансування.

План здавався вигідним всім. Австрія була не проти позбутися невдоволених сербів, схильних до бунтів та заворушень. Росія скоригувала пропозицію Хорвата, прописавши на папері створення Нової Сербії на території Кіровоградщини. Сербський полковник отримував фінансування, чин генерал-майора і підпорядковувався лише Сенату. Центром фортифікаційних споруд Нової Сербії мала стати фортеця святої Єлисавети.

До слова, перша назва Кропивницького – Єлисаветград . Ііноді помилково вважається, що його назвали на честь імператриці Єлизавети. Формально це не так. І фортеця, і місто отримали свою назву від імені святої Єлисавети (мати Іоанна Хрестителя).

Восени 1751-го року Хорват прибув до Петербурга разом із 77-ма сербськими гусарами та їхніми сім’ями. Пообіцяв набрати чотири полки загальною чисельністю 10 тисяч людей. Був тепло зустрінутий, отримав у подарунок три тисячі рублів та відбув займатися обіцяним.

Через три роки був закладений форт святої Єлисавети, і саме 1754-й вважається роком заснування нинішнього Кропивницького, а на той момент – Єлисаветграда.

Корупція, грабежі та розплата

Амбітний проект Хорвату себе не виправдав. З багатьох причин. Не вдалося залучити заявлену кількість сербів, через що доводилося йти на хитрощі. Частина козаків, які не захотіли виїжджати зі своїх поселень (це передбачав проект), залишалися на обжитому місці під виглядом сербів. Хоча факти примусового виселення також були. Хорват привласнював практично всі гроші, що видавались державою на облаштування Нової Сербії. Граничари та козаки кордон особливо не охороняли, а скоріше дестабілізували, грабуючи каравани, що йдуть із Криму до Польщі та навпаки. Причому Хорват іноді сам влаштовував набіги на прикордонні польські поселення.

Доходило практично до бунтів, коли голодні та незадоволені поселенці приходили до Хорвата. Той розганяв їх картеччю. Лише 1764-го року Катерина II, яка змінила на троні Єлизавету, ініціювала розслідування, що виявило всі махінації Хорвата. Сербів виявилося втричі менше, ніж було заявлено, хоча гроші видавалися на кожного представника Балкан у Новій Сербії (по 10 рублів на особу). Слідство в результаті пред’явило претензію керівнику автономії в розмірі 65 тисяч рублів. Він був позбавлений чинів та засланий до Вологди. Нова Сербія увійшла до складу Новоросійської губернії.

Проте, «сербський слід» у історії Єлисаветграда дуже значний. Без амбітного Хорвата, можливо, не було б і форту, довкола якого з часом сформувався сучасний Кропивницький.