Андрій Гулий-Гуленко народився в 1886 році в місті Новоархангельськ Кіровоградської області. Чоловік відомий тим, за часів УНР, тоді він обіймав посаду військового діяча, був отаманом та генерал-хорунжий армії УНР. Про те, який вклад зробив цей чоловік для Єлисаветграда, та чому прославився на всю Україну, читайте далі в статті на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Дитинство
Народився Андрій в сім’ї військових переселенців. Після народження первістка родина переїхала з Новоархангельска до Одеси. Там хлопець вступив до Рішельєвської гімназії. Закінчивши її з відзнакою відразу вступив до Новоолександрівського інституту сільського господарства.
вклад зробив цей чоловік для Єлисаветграда, та чому прославився на всю Україну
З 1911 по 1914 рік чоловік вступив в лави 11 саперного батальйону російської армії. У його складі брав участь в Першій світовій війні. Під час війни його три рази поранили. Останній став роковим, бо після нього лікарі не дозволили більше Андрію служити на фронті. За сумлінні старання був нагороджений орденом Святого Георгія.
У 1917 році він обійняв посаду начальника господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Крім того, він брав активну участь у вуличних боях проти більшовиків у Києві. Вже наступного року його призначили командиром інженерного полку армії УНР.
Коли до влади прийшов П. Скоропадський, Гуленка звільнили з посади як офіцера воєнного часу. Далі він перебував у Катеринославі, який тоді був центром українського руху.
Саме тоді він очолив антигетьманське повстання. Взимку Андрій очолив організаційні заходи фронту Херсон-Запоріжжя проти білої гвардії і військ Нестора Махна. В лютому під сильним тиском більшовиків вони відступили на захід.
Вже влітку 1919 року його поставили на посаду штаб-старшина для виконання різних доручень при міністрові УНР. Далі Гуленко стає організатором військового загону з кількох сотень бійців. Саме вони зробили рейд тилами білої гвардії і більшовиків.
Тоді він відвідав Холодний Яр, головним отаманом якого був Василь Чучупак. Взимку команда розгромила добровольців генерала А. Денікіна біля Знам’янки і Фундукліївки. Гулій пішов брати штурмом Єлисаветград, легко ліквідував противників і захопив місто. Вже до кінця року всі його частини вели активний контроль над Єлисаветградом, Черкасами, Катеринославом.
Вже у 1920 році загін Гулия зустрівся з колонією армії УНР командиром якої був Михайло Павленко. Вони здійснювали перший похід. Під час наради в штабі отамана, він доповів командуванню УНР про те, що вони змогли захопити кілька міст. Після цього ухвалили рішення про входження загонів отамана до армії УНР.
Коли відбулася польсько-радянська війна, Гулий продовжував вести командування Запорізькою дивізією. Цього ж року на чолі з понад 300 повстанцями і 40 кулеметами прорвав фронт більшовиків та пішов у рейд по місту Умань.
Напередодні нового року його важко поранили. Він передає командування загоном Нестеренку. Лікування виявилося тривалим. Після цього він створює у Прибережжі мережі підпільних центрів, які стали опорою при збройних виступах. У Єлисаветграді його довіреною особою став Іва Бардашів.
Заарештування отамана
Влітку 1922 року він нелегально перейшов радянський кордон та потрапив до Одеси. Далі звідти пішов до Києва, Єлисаветграда. Там зустрівся із отаманами. В цьому році його заарештували чекісти. Три роки велося слідство по його справі. У 1925 році взимку, йому висунули обвинувачення, а вже весною цього ж року засудив Андрія Гулия до 10 років ув’язнення з конфіскацією майна.
В квітні 1929 року Андрій Гулий був засуджений колегією ОДПУ до розстрілу. Страчений в Москві.