Чи легко згадувати війну? Такі роки є дуже складними для будь-якої людини. А особливо для тої, для кого воєнні роки припали на юність і майже дитинство. Саме такий надскладний іспит припав на долю тендітної дівчини, що тільки закінчила школу – Марії Майданюк. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Роки війни
Марія Петрівна Майданюк народилася 26 червня 1925 року. На початку війни їй іще не було навіть 16-ти років. Плани і мрії дівчини були зовсім іншими, та обставили вимагали діяти швидко.
На початку окупації міста Марія прийшла до партизанського загону і допомагала всім, на що була здатна. Через деякий час, в лютому 1942 року, приєдналася до підпільної організації міста Кіровограда, яка була організована її братом. Завдання підпільників не були складними – вони розповсюджували листівки. Та навіть така дрібниця в окупованому місті була дуже ризикованою: всіх підозрілих німців могли захопити і відправити в жандармерію. В центрі міста стояли шибениці для залякування населення.
Крім розповсюдження листівок, сміливці-підпільники рахували на станції вагони і все, що німці відправляли на фронт. Всі відомості потім відправлялися до партизан.
Часом були і відчайдушні вчинки. Марія Петрівна якось згадувала, як їм пощастило звільнити військовополонених. Вежу біля концтабору охороняв поліцай, з ним і познайомилися підпільники. Ввійшовши в довіру, вони вмовили жандарма віддати чотирьох чоловік. Полонених швиденько одягли в цивільний одяг і відправили до своїх у ліс.
До партизанського загону Марію запросили несподівано. Їй просто вручили листа з проханням прийти у призначене місце. Були чималі вагання – чи не пастка це? Але дівчина все-таки пришла і відразу отримала перше партизанське завдання – дістати зброю. Тоді зброю забрали просто з будинку німців, коли ті пішли вечеряти. Ситуація була відчайдушна і вчинок партизан також.
Тієї ж ночі зібралася група партизан з 16 осіб. Вони були розділені на менші групи і рушили до Оситняжки. Там партизани налетіли на німців і відібрали в них багато зброї. Сама ця зброя стала у пригоді партизанам у найближчому і доволі спекотному бою з загарбниками.
За весь час за допомогою партизан з Кіровограда зійшло з колії 72 ешелони, обвалилося 9 мостів та вийшов з ладу телефонний кабель, що забезпечував зв’язок. Партизани безжально мстилися за всіх вбитих та закатованих.
Партизанський загін, де була Марія Майданюк, з’єднався із Червоною Армією у другій половині грудня 1943 року. Разом з іншими, Марія потрапила до 252-ї стрілецької дивізії, і брала участь у звільненні Кіровограда і області. В Кіровограді сильно застудилася і лікувалася в госпіталі. Після одужання служила в окремому батальйоні зв’язку 299-ї Харківської стрілецької дивізії. Разом з цим батальйоном проїхала половину України і країни Європи. Перемогу зустріла в Австрії, поблизу Відня.
Життя у мирний час
Після перемоги Марія Петрівна демобілізувалася. Мирне життя розпочала з навчання в Київському інституті народного господарства. Потім працювала на посаді інженера-економіста на заводі ім. В. Таратути протягом 50 років.
Завжди займалася активною громадською діяльністю. Довгі роки була головою міського клубу ветеранів «Патріот». Багато разів зустрічалась з молоддю та школярами.
Марія Петрівна має багато нагород та відзнак і серед них орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден княгині Ольги ІІІ ступеня, медаль «За відвагу», а також відзнаки виконавчого комітету міської ради «За заслуги» І та ІІ ступенів.
Марія Петрівна Майданюк померла взимку 2020 року. Можна по-різному сприймати події тих років, але не треба забувати про тих, чиє життя перекроїла війна, змусивши з юних років стати на захист своєї Батьківщини.
