Друга світова війна змінила Україну на завжди. Вона принесла розруху, вбивства в мирні села й міста. Гітлерівці прагнули знищити все, що стояло на їхньому шляху.

Люди жили в постійному страху, щодня очікуючи смерті. На жаль Кіровоградщину не оминула ця страшна участь. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.

Підготовка до війни заздалегідь

Іван Петренко у своїй книзі «Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині» писав про те, що до війни готувалися давно. Так ще 1 серпня 1935 року газета «Кіровоградська правда» опублікувала фрагмент доповіді Сталіна, де говорилося, що справа йде до війни. Через кілька днів ця газета призивала всіх людей вступати до лав “Товариства сприяння обороні”.

На заводі «Червона зірка», крім техніки з 1935 року виготовляли снаряди. Також на його території готували десантників, у Ковалівському парку тоді встановили парашутні вежі. У 1939 році в нашому місті діяли понад 80 стрілецьких гуртків, які відвідувало 1500 осіб. Серйозну військову підготовку проходили всі керівники партійних округів.

22 червня 1941 року о 4:00 ранку ніхто нікому не повідомив, що розпочалася війна. Столицю тоді ще не бомбили, напад гітлерівців відбувся на прикордонні аеропорти Білорусі та Литви. Проте кіровоградці поки ще в мирному місті, прокинулися й пішли на роботу. Вже о 12:05 вся Україна почула промову Молотова, яка закінчилася словами: «Ворог буде розбитий. Перемога буде за СРСР».

Вже надвечір всім призовникам видали мобілізаційні повістки, й 23 червня чоловіків відправляли на фронт.

 «Гітлер-визволитель»?

Існувало багато суперечок особливо серед людей старшого віку про те, що у своїй книзі Петренко пише, що містяни зустрічали гітлерівців з хлібом-сіллю. Як пише історик Іван Петренко, що таке робили не всі, але більшість було. На думку Петренка, це відбувалося через те, що люди перебували в страху, приниженні. Всі, хто пережив це й вижив, зустрічав з хлібом-сіллю будь-кого.

За Кіровоградом, на місці вулиці Коваленка був протитанковий рів. Прямо біля нього, поряд з обласною лікарнею, кіровоградці розстелили килим, зустрічали німців частуваннями, молоді дівчата навіть кидали квіти під ноги солдатам.

Та не пройшло й кількох місяців, як окупанти використали цей рів. Вони вбили там понад 4 тисячі євреїв. За свідченнями Анни Ігнатієвої, яка пережила це все, всіх людей гітлерівці били по голові та штовхали в цей рів.

Як пише Петренко у своїй книзі, що найжахливішим у трагедії є те, що євреї теж були раді приходу окупантів. Є збережена велика кількість документів про те, що саме євреї в перші дні окупації міста звернулися до міського голови, щоб отримати дозвіл на торгівлю, вони надіялися, що зможуть вільно торгувати й вільно жити.

Але було все зовсім не так. У перший день захоплення міста фашисти почали знищувати євреїв.

То як жилося кіровоградцям при правлінні німців?

Вже 5 серпня 1941 року за радісної підтримки гітлерівців, місто очолив польовий комендант Подевіц. 11 серпня він видав наказ, в якому говорилося, що всі підприємства в місті повинні відновити свою роботу.

Цей наказ виконали. Протягом останнього місяця літа місто вичистили від руїн (найбільше бомбардування Кіровограда відбулося в липні). Наприкінці серпня в місті почала виходити газета «Українські вісті». Робота видання була направлена на антикомуністичне та проти гітлерівське спрямування.

В місті швидко відновилася робота підприємств, запрацювала телефонна станція. Стосовно житлових умов, то містяни покращували їх собі самі. Вони займали квартири розстріляних євреїв. Історик Іван Петренко у своїй книзі опублікував адреси й прізвища тих людей, які самовільно зайняли житло покійних.