П’ятниця, 29 Березня, 2024

Вижити або померти в муках: як жили полонені у концентраційному таборі Stalag 305-Kirowograd?

«Бережіть терпляче свідчення тих, хто віддав життя за Батьківщину. Прийде день, коли страшні події стануть минулим, коли будуть говорити про безіменних солдатів, які створили історію. Я хотів би, щоб інші знали, що безіменних героїв не було, були люди, які мали велике серце, свої мрії, надії». Ці слова належать чеському письменнику  Юрію Фучику. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.

Щороку в день Перемоги над гітлерівцями 9 травня люди несуть квіти до пам’ятника в обласному центрі по вулиці Шевченка. На ньому видніє напис на гранітній плиті, який засвідчує про те, що тут поховані радянські воїни вбиті німцями. Інформації про кількість вбитих в гітлерівському таборі або дані похованих людей в цій братській могилі немає. 

У одному з довідників Кіровоградщини лише вказано, що останки цієї братської могили перенесли до військового кладовища на Фортечних валах. Крім цього є акт, виданий головою Кіровоградської міської ради В. Мухіним, в ньому вказано, що у цій братській могилі поховано понад 3 тисячі радянських полонених, які загинули у створеному в нашій області німцями таборі.

Stalag 305-Kirowograd й розслідування пов’язані з ним

Перший табір який створили окупанти на території нашої області мав назву шталаг 305 -(Stalag 305-Kirowograd) він був найстрашніший. Працював з 1941 року до 1943 року у казармах радянського 43-го полку. Табір мав філії, які знаходилися у Новоукраїнці, Первомайську (Миколаївська область).

У 1944 році коли Кіровоградщину звільнили від гітлерівців, розгорнула роботу державна комісія з розслідування злочинів німців. Вони брали показання у свідків, заяви у громадян, аналізували протоколи допитів німецьких військовополонених. Тоді було складено акт, у якому писали, що у таборі за час його існування полягло від голоду, холоду і знущань 40 тисяч осіб різної національності.

У 1968 році в Німеччині провели судовий процес над військовослужбовцями з 783-го охоронного батальйону. Саме вони «охороняли» військовополонених у Кіровоградському таборі. З початку війни цей батальйон прибув до нашого міста з Польщі. Під час ганноверського процесу у 1968 році всіх солдатів цього батальйону визнали винними у знищенні мирного населення і військовополонених у Кіровограді.

Аналізуючи дані військового архіву, у кіровоградському таборі щомісяця знаходилося понад 10 тисяч військовополонених.

Спогади чоловіка, який «народився в сорочці»

Іван Яковлєв був в’язнем кіровоградського шталагу. Після війни він написав книгу «Етапи смерті». В його книзі йшлося про те, що табір створили прямо у живій частині міста. Він займав територію цілого кварталу в якому були: стайні для коней, казарми, штаб полк. Посередині цих будівель був великий палац – манеж. Стійла в конюшнях гітлерівці замінили на двоярусні нари, де помирали полонені.

В казармах знаходилася табірна поліція, служби, солдати охорони, в штабному будинку було місце дислокації комендатури табору. У районі казарм були встановлені помости, де роздавали хліб, баланду. При роздачі їжі завжди грав духовий оркестр полонених музикантів. Людей водили через головні ворота прямо до комендатури, там писарі знайомилися з історіями хвороб, вносили до реєстру нових полонених. Писарі з кожним говорили, давали направлення на розміщення в стайнях табору.

Стосовно місць для полонених, то кожне мало свій номер. Дисципліна тут була суворою. Люди боялися перечити німцям, бо інакше, їх били, проводили над ними тортури, або розстрілювали. 

Розпорядок у таборі був як в армії. Після підйому полонені  приймали ранковий туалет в загальних кімнатах. Далі всі шикувалися, окупанти кожному роздавали роботу на день. В обов’язки полонених входило прибирання приміщень і двору табору. Увечері всі поверталися до табору, у певний час знову шикувалися на перевірку, після отримували вечерю.

Роздача їжі була цілою церемонією. У таборі стояли діжки з баландою, біля них з великим ополоником крутився роздавальник. Поліції ходили по столовій і стежили за порядком роздачі їжі. Коли відбувалася роздача їжі, духовий оркестр починав грати військові марші. Більшість полонених мали жахливий вигляд, вони були худі, замучені голодом. 

Баланда мала неприємний запах, тієї кількості, яку давали полоненим було недостатньо щоб наїстися. Люди в катівні не жили, а просто існували, щодня чекаючи на помилування, або смерть. Та на жаль помилування не було! 

.,.,.,.