Друга світова війна зруйнувала долі багатьох людей. Попри це, молоді люди віддано йшли захищати свою державу, вони сміливо і без жалю розправлялися з німцями й допомагали одне одному. Яскравий приклад цьому Іван Горячов, життя якого подібне кінофільму. Йому та його ровесникам випала доля пережити Другу світову війну. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Гірке дитинство
Іван Михайлович народився у 1926 році в селі Покровське Кіровоградського району. Події подальших років стали справжнім випробуванням для хлопця. Його батько захворів на тиф і помер. Коли німці окупували село Івану виповнилося 15 років. Відтоді його життя перетворилося на пекло.
Нелегко доводилося і його матері в тяжких умовах окупації. Івана та інших односельців гітлерівці змушували тягати важке каміння з кар’єру, будувати дороги. У 1942 році фашисти відправляли молодь до Німеччини, але завдяки відчайдушному вчинку Івана, він не потрапив в окупантську країну.
Набивши вагонетку купою каміння, він наїхав собі на ногу і тяжко травмував пальці. Лікарка, до якої хлопець звернувся за медичною допомогою зрозуміла, чому юнак так зробив й розтягувала лікування на тривалий час. Ця жінка допомагала й іншим людям. Тому вдячні односельці переховували її від окупантської кари.
Коли в Івана зажила нога, над ним знову нависла загроза відправлення до неволі. Тоді хлопець почав переховуватися в розвалених хатах. Переховування тривали до 1943 року. Голодний, холодний хлопчина вирішив, що краще загине, але ніколи в житті не буде працювати на німців. У 1943 році червоноармійці завдавали ударів окупантам, ті звіріли. Почали виловлювати молодь, яка ховалася.
Іван та його однолітки попались гітлерівцям. Ті відвезли хлопців до панської садиби й залишили одного поліцая стежити за ними. Іван і його товариш сіли ближче до дверей й чекали слушної миті, щоб втекти.
Хлопці змогли втекти й сховалися в балці. Ці переховування тривали до 1944 року, тоді 6 січня рідне село визволили. На другий день Іван пішов до сусіднього села у військкомат. Звідти його відправили на Жовті Води. Тоді Іван вперше одягнув військову форму і почав воювати.
Відважний вчинок
Прибувши до Жовтих Вод молоді солдати думали що їх чекає дорога на фронт, але сталося не так. Їх направили до Новочеркаська у запасний 139 полк, у школу з військовим напрямом. Іван потрапив у протитанкову роту.
Якось вранці весь полк підняли й відправили на фронт, в армію Рокоссовського, яка гнала гітлерівців на Захід через Польщу. Діставшись до Варшави, солдати отримали завдання, яке стало останнім на фронті для Івана.
Залізничний насип розділяв радянську армію від німців. Протягом доби відбувалась безперервна перестрілка. У якийсь момент куля гітлерівців дісталась цілі – вона пройшла лице Івана. Чоловіка відправили до госпіталю, надали першу медичну допомогу. Його обличчя було повністю розірване, на жаль лікар, який робив операцію погано знався на щелепній хірургії. Невміла операція наклала відбиток на все життя. Рана загоювалась, на фронт Горячова більше не відправляли.
Вже навесні 1945 року Івана направили до пересильного пункту в Ростов. Ця подія була доленосною, бо тоді чоловік знайшов свій подальший шлях.
Горячов потрапив у технічні війська і почав вивчати пожежну справу. Далі його призначають начальником відділу пожежної охорони. У 1946 році Іван закінчив Ленінградське пожежне училище наркомату оборони.
У 1947 році Горячов повертається до рідної Кіровоградщини й починає працювати пожежним інструктором, стає начальником пожежної охорони Кіровоградського району. Через кілька років Горячов обійняв посаду начальника пожежної охорони на заводі “Червона Зірка”, де працював до виходу на пенсію.