У кожного українського міста є свої герої. Не виключення і Кропивницький. Наші співгромадяни мають ким пишатися, адже багатьом уродженцям регіону вдалося заявити про себе не тільки на місцевому, але й на всеукраїнському, а інколи – навіть світовому рівні. Про одного з громадських та політичних діячів, чия діяльність заслуговує однозначного схвалення, розкажемо нижче. Чому вибори Пашутіна до міської ради Єлисаветграду можна вважати вагомою історичною подією розказують місцеві дослідники та кореспонденти. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
Життя та діяльність поза політикою
Олександр Миколайович народився не в звичайній родині. Не багатьом єлисаветградцям того часу пощастило «крутитися» в середовищі місцевих політиків та підприємців з самого дитинства. Батьком майбутнього діяча був чоловік, що вже на той час мав титул почесного громадянина міста. Мати – представниця шляхетного купецького роду. Не дивно, що вже в юному віці Олександр розумівся на справах бізнесу та управлінських процесах. Родина хлопчика проживала на вулиці Безпопівській, яку сучасні кропивничани знають як вулицю Гоголя. Мабуть, така назва не випадкова. Неподалік від дому Пашутіних знаходилась стара церква, але знайти попа там було неможливо. Ця частина міста, як вважалося тоді, була заселена розкольниками-старообрядцями. Такими були і Пашутіни, але це не заважало їм нарощувати авторитет серед співгромадян.
Місцевий історик Юрій Митрофаненко розказував про сім’ю Пашутіних Суспільному так:
«Ці люди зналися на бізнесі. Серед них було дуже багато купців, підприємців. Одним із них був як раз батько Микола Пашутін. Тому Олександру було у кого вчитися веденню бізнесу».
Перед тим, як стати політиком, Олександр активно займався батьковим бізнесом. Після повернення з Одеси, де юнак здобув блискучу освіту, молодий Пашутін деякий час займався родинною бакалією. У місцевому магазинчику, який на той час називали «лавкою», тутешні жителі купували різні бакалійні вироби, та частіше за все – алкоголь.
«Вже тоді політична верхівка фінансувала пияцтво в місті», – кажуть сучасні «історики», що воліють звертати увагу не на добрі справи Пашутіна, а на вирвані і «перекручені» сторінки його біографії.
Початок політичної кар’єри
До єлисаветградської міської думи Олександр Миколайович потрапив 15 червня 1871 року. Тоді його було вперше обрано гласним громади (нині це називається депутатством). До обрання міським головою у молодого Пашутіна було довгих сім років. За цей час чоловік не бив байдики. Вже тоді громадський діяч робив для нашого міста достатньо, аби в перспективі теж отримати статус почесного громадянина.
Вибори міського очільника були заплановані на 12 травня 1878 року. На той час Пашутін вже мав хорошу репутацію серед містян та авторитет серед впливових єлисаветградців. На виборах за кандидатуру Олександра Миколайовича проголосувала абсолютна більшість. З 55 представників гласних тільки 5 осіб заперечували проти кандидатури Пашутіна. Так почався довгий та насичений політичний шлях на посаді міського мера.
Найдовше «правління містом» в історії Кропивницького
Олександр Пашутін обіймав посаду міського голови цілих 27 років. До цього очолювали громаду його батько та брати. Деякі історики «альтернативних поглядів» вважають, що Пашутін затримався на такий строк при владі не просто так, адже бажав як можна більше «нажитися» на наївних єлисаветградцях які, про те, були цілком задоволені діяльністю Олександра Миколайовича. Річ у тім, що в далеких 1870-х діяльність місцевих очільників була направлена на покращення благоустрою у прямому сенсі. Та й чому, – варто було б запитати представників критичної думки, – містяни кілька разів переобирали Пашутіна на цій посаді? Щоб отримати відповідь на це питання, розглянемо детальніше результати політичної та громадської діяльності улюбленця єлисаветградців.
Перші комунікації, що полегшили життя містян
За часів головування Пашутіна в Єлисаветграді з’явився водогін. Це повністю змінило життя містян. Сучасним кропивничанам важко уявити умови життя, коли для того, щоб приготувати обід, потрібно було йти з відрами до найближчого колодязю, який міг знаходитися за кілька вулиць. А щоб випрати речі, жінки набирали воду з Інгулу. За сприяння Пашутіна вулицями Єлисаветграду було прокладено водогін, що змінило уявлення тогочасних людей про побутові комунікації.
«Коли з’явився водогін, в місті було, за переписом 1911 року, 75 тисяч людей. До того тисяч 50 десь. І місто без водогону, хтось цю проблему мав вирішити. Запрошено Алтухова, який зробив водогін в Алушті і мав досвід. Вода “пішла” по всьому місту, з’явились фонтани», – продовжує Юрій Митрофаненко для Суспільного.
Не менша «дивина» для тогочасних містян – трамвай, що почав курсувати вулицями 1897 року. До цього подібний транспорт бачили лише в Києві, Харкові, Одесі та Катеринославі. Тепер і єлисаветградці отримали змогу відчути себе справжніми європейцями!
Пашутін – меценат і благодійник
Крім політичної діяльності Пашутін займався меценатством та опікувався проблемами освіти. Він не раз фінансував діяльність жіночої гімназії та земського училища. Одного разу до нього прийшов Натан Ширман, студент-медик, якому в майбутньому судилося стати зіркою лікарської справи. Не маючи коштів на навчання, хлопець пішов просити про допомогу до Пашутіна додому! Меценат порадив йому звернутися до єврейської громади, але таки допоміг і виділив 30 карбованців із власної кишені! Чи можна уявити цю історію в рамках теперішніх реалій?
До арсеналу благородних справ Пашутіна можна зарахувати його дослідницьку діяльність в області вітчизняної історії. Не кожен теперішній політик може похвалитися бездоганним знанням історії рідного регіону. А от Пашутін не тільки дослідив появу і розвиток місцевої громади, а ще й створив рукописну працю з детальним оглядом єлисаветградських старожитностей. Пізніше хроніка «Исторический очерк города Елисаветграда» була надрукована за гроші самого Олександра Миколайовича. Завдяки його праці дізнаємося про цікаві історичні події, які не були задокументовані сучасниками.
Чесні вибори чи спадкоємність міської влади?
У центрі сучасного Кропивницького є пам’ятник Олександру Пашутіну. Сучасні містяни не уявляють, як би виглядала площа біля міськради без цієї прикраси. Гості міста та ті, хто тільки переїхав сюди (як правило – студенти з навколишніх сіл та містечок) не упускають можливості зробити пам’ятне фото з найвідомішим очільником місцевої громади. «Стілець, біля якого стоїть Пашутін, символізує спадкоємність міської влади», – повідомляють кореспонденти «Єлисаветград, Кропивницький Туристичний».
Урочисте відкриття пам’ятника в 2009 році було присвячене дню міста. Над його створенням працювали митці з відомими на всю Україну іменами – скульптор Любомир Яремчук та архітектор Віталій Кривенко.
Кропивничани донині вшановують пам’ять Олександра Пашутіна, хоч серце цього громадського та політичного діяча зупинилося ще 1 листопада 1906 року. А ще на честь Олександра Миколайовича у 1993 році було названо одну із центральних міських вулиць. Чому політик, який був обраний до місцевої мерії ще в 1871 саме тепер заслужив таку популярність серед населення? І на це питання має відповідь історик Юрій Митрофаненко:
“Пашутіну пощастило. Ще у добу перебудови почали говорити про нього, про очерк. Потім почали дивитися, що ж в місті з’явилося за його каденцію. Водогін був, трамвай, історія міста. Це ж не самопіар, це піар конкретними справами. У 2009-му був запит на таких людей. Була потреба у міських голів показувати: дивіться, які у нас були попередники. Тому ім’я Пашутіна було дуже розкрученим, і не даремно”.
Зв’язок Пашутіна з владою Російської імперії та проімперські позиції політика не пов’язані з виборчим процесом в Єлисаветграді. Щоб зрозуміти поведінку та політичні погляди діяча, потрібно мати уявлення про тенденції того часу. Попри критику деяких сучасників, ім’я Пашутіна вже вписано в історію нашого міста, а сам він зробив вагомий внесок в розвиток та процвітання Єлисаветграду, якому згодом судилося стати радянським Кіровоградом, а ще пізніше – українським Кропивницьким.