Попри те, що Кіровоградська операція з першого разу не вдалася, солдати мужньо відстоювали честь нашої країни. Вони гарно справлялися з німцями та докладали максимальні зусилля, щоб прогнати їх з української землі.

Василь Биков в Другу світову війну воював на Кіровоградщині. Після перемоги радянського союзу над німцями, Василь Биков записав ті страшні події у своєму щоденнику. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.

В наступі відчувався брак куль, набоїв

Новий 1944 рік Василь та його батальйон зустріли під скиртою у полі. Тільки коли стемніло, бій почав затихати – німці вирішили святкувати Новий рік. Старшина приніс вечерю – дуже холодний суп. Хліб теж дали мерзлий. Офіцери під новий рік отримували привілеї — жменьку сухого печива та банку консервів. Під час вечері Василь заснув під скиртою, так й не дочекавшися новорічної ночі. 

Рано вранці бійців батальйону підняли командири, вони сказали йти в наступ. Гітлерівці били трасувальними кулями з ближнього села, звідки їх потрібно було вигнати. Того разу це не вдалося – залягли в голому полі.

Німецька армія ненавиділа ближні бої, вони навіть не допускали цього, щойно бачили радянську армію, яка підходила все ближче, починали відкривати вогонь з далеку. Щодо вогню, то в цьому ділі вони були майстри. Німці стріляли з автоматів скільки могли, їхній кулемет робив понад 500 пострілів за 1 хвилину. Мінометники навішували по 10 мін у повітрі. Перша ще не вибухала, а вже летіла десята.

У бригаді, де служив Василь ситуація з вогнем була куди гірше, завжди бракувало набоїв. Найстрашніше було те, що у стройового бійця, коли той стріляв у бою не було додаткових набоїв. Все, що знаходилося в підсумку можна було витратити за кілька хвилин. Фашисти для такої мети постійно використовували спеціальні черевики з великими халявами, в які напихали додаткові магазини.

На полі, в лаві радянська піхота практично не стріляла, заощаджували для бою в селі. Коли батальйон підійшов до того села, яке потрібно було визволяти німці відразу почали стріляти. Щоб радянські солдати не підходили близько, окупанти випускали тисячі куль й осколків. 

Радянська армія відомі катюші практикувала рідко, бо щоб їх транспортувати потрібно було 10 автомобілів, а пальне було дефіцитом. Тому піхоту підтримувала лише артилерія.

Спроби визволення Кіровограда

Після певного перепочинку, розпочалась Кіровоградська операція, за яку маршалу Конєву дали орден Леніна.

Операція видалася складною, дуже багато побратимів Василя пішли з життя. Загинув командир батальйону, десятки офіцерів. Все почалося, коли Василевій дивізії наказали проривати тил окупантів. Наступ відбувався здебільшого вночі. Вдень вівся тільки вогневий бій, вночі йшли колонами. На сон взагалі не було часу. Солдати ходили сонні, степом, засніженими шляхами, хто спав на ходу, хто падав. 

Під ранок батальйон дійшов до Великої Северинки. Саме це село залишило спогади Василю на все життя. Біля крайніх хат  в селі солдати побачили ями, взвод в них й залишився. Коли почало розвиднятися в далині стояли будинки та високі труби міста Кіровограда.

Дізнавшись, що радянська армія вже в селі неподалік Кіровограда, окупанти почали стріляти. Раптом роздався гуркіт їхніх танків, Василь побачив, що вони їдуть на нього. Його батальйон в кількох метрах відійшов. Чоловік залишився сам в полі, німці почали в слід стріляти по солдатах, які відходили. Василь впав на землю й почав перебіжками слідувати за своєю бригадою. 

Саме тоді німці поранили чоловіка в живіт, осколок прошив наскрізь черевну порожнину. Василь повз по снігу. Дивом чоловіка побачив санінструктор батальйону. Він перев’язав рану й кинувся в дорогу, побратими, які це все вгледіли, взяли Василя під руки й почали виводити його з поля бою.

Операція закінчилася провалом, бо тоді батальйон відійшов, вони не витримали під обстрілами й тиском гітлерівців. Більша частина батальйону Василя була розгромлена. Чоловіка доставили в шпиталь на лікування. Вилікувавшись, він знову пішов воювати.