У січні 1944 року відбувалися жорстокі, кровопролитні бої за визволення Кіровограда. Багато людських життів забрали німці. Завдяки відважним подвигам армії, простих людей, окупантів вдалося вигнати з Кіровоградщини. Про те, яким було життя під час окупації міста, та як вдалося вигнати німців читайте далі у статті на kropyvnytskyi-yes.com.ua.

Визволення міста

Ця велика подія відбулася 8 січня 1944 року. Тоді воїни 2-го Українського фронту під командуванням генерала Конєва вигнали гітлерівців з Кіровограда. Визволення далося тяжко, радянська армія штурмувала місто за допомогою 20 артилерійських залпів і 200 гарматами.

В оперативному зведенні станом на 11 січня 1944 року писали, що в районі Кіровограда за час боїв, які тривали з 5 по 8 січня наші війська знищили: 300 танків, 250 самохідних гармат, 150 мінометів, 90 машин. Німці зазнали великих втрат живої сили, понад 20 тисяч солдатів.

Особливо в боях за визволення Кіровограду відзначилась 23 частина 2-го Українського фронту, їм надали звання «кіровоградські».

На жаль багато людей, які пережили Другу світову війну, брали участь в боях, пішли з життя. Але в архівах Кіровоградщини збереглися їхні свідчення про січневі події у місті 1944 року.

Спогади свідків, учасників

Борис Полєвий працював у 1944 році воєнним кореспондентом. Його вразили злодіяння окупантів, які неможливо нічим виміряти. Борис розповідав, що він був свідком того, які німці спалювали людські будинки, як полонених солдатів, мирних людей водили по вулицях міста. На базарній площі окупанти влаштовували собі розваги, вбивали простих людей.

Поблизу біля фортеці німці створили братські могили, куди кидали повішених, розстріляних, ледве живих людей.

Серед жінок, які вступили в лави армії міста була Валентина Крангач. Вона працювала зв’язковою 170-ї танкової бригади. На війні у неї був позивний «Тайга». Зв’язківцем було працювати не складно попри велике фізичне навантаження. Валентина у своїх спогадах писала, що її бригада часто переїжджала з одного місця на інше. При цьому потрібно було окопатися, до роботи залучали жінок.

Валентина писала про визволення Кіровограда. Рано вранці 8 січня 1944 року проводили артпідготовку. На вулиці був сильний туман, видимість була поганою. Бригада Валентини повинна оточити Кіровоград, німці не хотіли покидати місто, бо встигли створити тут цех для ремонту техніки, знайшли спосіб перевозити до Німеччини зерно.

Армія заїхала до Кіровограду з боку Ковалівського парку. Сергій Отрощенко – командир 18 танкового корпусу першим в’їхав в місто під час наступу.  Під час бою удар на себе прийняв командир Харченко, який загинув на місці. Наступ був занадто складний, багато солдатів полягло, все ж армії вдалося вигнати німців з міста. 

Кілька будівель в Кіровограді вціліли, інші були повінстю зруйновані, територія замінованою. У бригаді Валентини мінером був Олександр Новіков, він ризикуючи своїм життям розміновував територію Кіровограду.

Містяни зі сльозами на очах зустрічали радянську армію, вони виходили з будинків, кланялися кожному солдату. При цьому люди повторювали, що дуже чекали цього дня.

Михайло Кандідов був легендарним танкіст 31-ї танкової бригади. У своїх спогадах він писав, що його бригада розпочала бої 5 січня 1944 року. В танк Михайла поцілили кілька снарядів, але жоден з них не зруйнував броню. На жаль екіпаж після першого пострілу противника, не помітив ще одну зенітну зброю. Німці навели ствол гармати на танк Михайла і перші вистрелили. Снаряд вдарив в праву частину танка, бойове відділення заповнилося димом. 

Михайло отримав поранення обох рук, попри сильний біль, він відкрив балон зі зжатим повітрям і двигун танку запрацював на великих обертах. Таким чином всім вдалося врятуватися. Саме патріотизм, сміливість армії допомогли звільнити Кіровоград, і інші міста нашої країни від загарбників.