На початку січня 1944 року війська 2-го Українського фронту на чолі з керівником генералом Конєвим провели важливу Кіровоградську наступальну операцію. Протягом трьох днів 7 і 8 корпус гвардійців з командувачем Жадовим здійснили наступ у напрямку Гузьке. Всі поставлені цілі вдалося досягти. Найголовнішою була перерізати залізничну і шосейну дороги Кіровоград – Новоукраїнка. В той час 18 танковий корпус вийшов на район Новопилипівки, взяли під контроль дорогу Кіровоград – Рівне. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.
У результаті такої наступальної операції вдалося перекрити можливі шляхи відступу німецької 10-ї й 14-ї танкової дивізій. Німців оточили в Лелеківці, але кільце було недостатньо щільним, бо стрілецькі з’єднання радянської армії не встигали за танковими корпусами.
В ході наступних боїв, за 2 дні тобто 7-8 січня більша частина оточених гітлерівських військ була знищена, врятуватися змогли лише окремі ворожі групи, які відступили у Північному напрямку.
Завдання армії
Конєв проаналізував всі результати наступу й оцінив стан і можливість німців вести бойові дії. Тому 7 січня 1944 року він дав наказ військам, щодо подальшого розвитку цієї операції.
53-тя армія повинна розвивати наступ на Новомиргород, а 5-та гвардійська, завдавати головного удару і захопити Кіровоград. Завдання 7-ї гвардійської армії – вийти на рубіж Карлівки й завдати ворогу удару в Південному напрямку.
Завдання 8-го Олександрійського механізованого корпусу стояло в тому, що потрібно було провести гарний наступ на Грузьке, а на кінець взяти район Малої Виски.
Завдяки злагодженій роботі наших військ, вже 7 січня звільнили Грузьке і розташовували в ньому штаб 8-й мехкорпус.
Підготовка до маловисківського рейду
Командиру цього корпусу було доручено створити наступ у глибокий тил німців в напрямку Малої Виски. До проведення наступу було створено окрему корпусну групу. В неї входило 20 танків та 500 бійців.
Попри те, що було обмаль часу на підготовку, готували операцію досить розумно і ретельно. Командири розрахували та підготували записи пального, боєприпасів, розробили варіанти бойових дій та створили спеціальні сигнали для зв’язку.
За словами одного учасника маловисківського рейду бійці були морально налаштовані, кожний танковий екіпаж запам’ятав з ким конкретно буде взаємодіяти.
Перед новоствореною групою поставало завдання: діючи далеко у відриві від інших частин, бити ворога на початку, причому потрібно з’являтися раптово, сіяти паніку. Крім того, потрібно було перерізати залізницю, щоб ворог не отримував підкріплення, техніку, боєприпаси.
Результат операції
Вже ввечері 8 січня 1944 року закінчились останні приготування до наступу. Група вирушила у глибокий тил гітлерівців в напрямку Малої Виски. В боях активну участь брав Всеволод Шиманський. У своїй книзі «Позивні наших сердець» він писав деталі наступу. Після команди наступати всі учасники рейду швидко зайняли свої позиції, колони пішли вперед.
Корпусна група швидко вийшла у район села Мар’янівки. Батальйон капітана Проценка спрямував удар в німецьку автомобільну колону, яка була розташована на вулицях села.
Завдяки раптовому наступу, радянські війська змогли отримати успіх. Німці, які зупинилися в Мар’янівці не очікували появи радянських військ. Солдати знищили окупантів в цьому селі. Їм вдалося заволодіти важливою документацією німців, що полегшило наступ в Малій Висці.
Задля того, щоб вийти на кордони встановлені на початку рейду, бійці виконали складну роботу. Бої за Малу Виску тривали до 13 січня 1944 року. У той час корпусна група втратила майже половину техніки та особового складу. Попри це їм вдалося прорвати тил противника і знищити його. Варто зазначити, що на 2-му Українському фронті маловисківський рейд був найтяжчою воєнною операцією.