Фортеця Святої Єлисавети — одна з найвизначніших історичних пам’яток Кропивницького, з якої розпочалася історія сучасного міста. Зведена у XVIII столітті як потужний оборонний форпост, вона стала важливим військовим, політичним і стратегічним центром регіону. У цій статті на kropyvnytskyi-yes.com.ua розповідаємо про історію Фортеці Святої Єлисавети, її унікальну архітектуру у формі зірки, облогу військами Крим-Гірея, роль у ліквідації Запорозької Січі та значення для історії Кропивницького.
Історія заснування Фортеці Святої Єлисавети: від указу до будівництва
На початку 1750-х років царський уряд Російської імперії розпочав активну колонізацію територій північної частини Кодацької паланки та задніпровських сотень Миргородського полку, створюючи анклав військових поселень — Нову Сербію. Для захисту нових поселенців та південних кордонів виникла потреба у потужному військовому укріпленні.
Указ про створення земляної фортеці на правому березі Інгулу був підписаний імператрицею Єлизаветою Петрівною 11 січня 1752 року. Місце для майбутньої цитаделі обирала інженерна команда під керівництвом генерала Івана Глєбова. Локація вважалася ідеальною: наявність лісу, піску, каменю для фундаментів, хорошої глини для випалювання цегли та безпосередня близькість широкої річки.
Однак зведення такого потужного об’єкта викликало різке невдоволення Османської імперії, яка вбачала у цьому порушення мирних домовленостей. Щоб уникнути збройного конфлікту, будівництво супроводжувалося дипломатичними хитрощами:
- Восени 1754 року фортифікаційні роботи були тимчасово призупинені.
- У 1755 році фортецю проінспектував спеціальний турецький емісар Девлет-Алі-Сеїт-Ага.
- Російський посол у Стамбулі О. Обрєзков та комендант фортеці навмисно продемонстрували турку недобудовані вали, висота яких місцями не перевищувала двох аршинів.
Емісар доповів Порті, що фортеця хоч і побудована надійно, проте її вали є низькими, що заспокоїло турецьку сторону та дозволило уникнути війни.
Архітектура та схема фортеці-зірки: унікальні земляні вали
Проєкт фортеці був затверджений Сенатом 30 липня 1752 року, проте саме будівництво розпочалося лише 18 червня 1754 року під керівництвом інженер-майора (згодом полковника) Людвига Іоганна Менцеліуса. Комплекс був спроєктований за останнім словом європейського фортифікаційного мистецтва.
| Архітектурні характеристики | Опис деталі |
| Форма укріплення | Шестикутний полігон із бастіонними фронтами довжиною по 170 сажнів. |
| Бастіони | Шість бастіонів: Св. Петра, Св. Катерини, Св. Олексія, Св. Архангела Михайла, апостола Андрія Первозваного, Св. Олександра Невського. |
| Равеліни | Шість равелінів перед куртинами, що мали форму неправильних ромбів і були відкриті з тилу. |
| Висота валів | Внутрішня лінія оборони складалася із земляних валів висотою 14 метрів (з урахуванням глибини сухих ровів). |
| В’їзні ворота | Потрапити на територію можна було лише через дерев’яні містки крізь троє воріт: Троїцькі (головні), Пречистенські та Всесвятські. |
До роботи залучалися російські солдати, а також тисяча козаків з Полтавського й Миргородського полків, відправлених гетьманом Кирилом Розумовським.
Внутрішня територія площею близько 70 десятин була розділена на 36 дрібних кварталів, що оточували головну Соборну площу. Всередині бастіонів розташовувалися арсенали, порохові погреби, казарми на 2200 вояків, провіантські склади та гауптвахта. З 1755 року архітектурною домінантою площі стала дерев’яна одноярусна Свято-Троїцька церква.
Облога 1769 року: як фортеця витримала напад військ Крим-Гірея
Фортеця Святої Єлисавети брала безпосередню участь у бойових діях лише один раз — під час російсько-турецької війни 1768–1774 років. Ця подія довела надзвичайну ефективність та надійність її земляних укріплень:
У січні 1769 року 70-тисячне турецько-татарське військо під проводом кримського хана Крим-Гірея вдерлося до Єлисаветградської провінції. Ворожа армія зупинилася безпосередньо біля стін фортеці, де сховалися начальник провінції генерал-майор О. Ісаков, гарнізон та місцеві жителі. Оборонці зустріли орду щільним вогнем із фортечних батарей, що відбило у нападників бажання йти на прямий штурм. Зрозумівши неприступність бастіонів, військо Крим-Гірея розділилося на дрібні загони та почало грабувати навколишні села.
Остаточного удару ворожому ар’єргарду завдала успішна вилазка кінного загону князя І. Багратіона з території фортеці.
Цей напад став останнім масштабним татарським нашестям на українські землі, і саме стіни фортеці Святої Єлисавети відіграли вирішальну роль у його зупинці.
Роль Фортеці Святої Єлисавети у ліквідації Запорозької Січі
Попри героїчну оборону від османських військ, історія фортеці має суперечливий та трагічний вимір для українського державотворення. Вона була збудована на споконвічних землях Бугогардівської паланки Війська Запорозького, попри протести самих запорожців, що призводило до постійних господарчих та етнічних конфліктів.
Відомий історик Юрій Митрофаненко наголошує на тому, що фортеця виконувала чіткі антиукраїнські функції.
«Гарнізон фортеці святої Єлисавети брав участь у ліквідації Запорізької Січі, і про це усі відвідувачі повинні отримувати інформацію. Це трагічна сторінка нашої історії».
Факти підтверджують ці слова: саме фортеця Святої Єлисавети була обрана вихідним пунктом для наступу стотисячного російського війська генерала Текелія, яке у 1775 році знищило Запорозьку Січ. Після ліквідації Січі у фортечних казематах певний час зберігалися конфіскована козацька зброя та запорозький архів. Крім того, під час зведення оборонних валів від хвороб та важких умов праці загинуло 72 українські козаки, пам’ять яких дослідники пропонують гідно вшанувати на території сучасного комплексу.
Фортеця Святої Єлисавети сьогодні: земляні вали та розкопки у Кропивницькому
Втрата стратегічного значення фортеці стала неминучою після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році та приєднання Криму до Російської імперії у 1783 році.
10 лютого 1784 року імператриця Катерина II своїм рескриптом наказала перетворити її на внутрішнє місто, позбавивши військового статусу. Протягом наступних років більшість зі 162 гармат та артилерійських запасів було вивезено до Херсона та Новомиргорода. 15 березня 1805 року фортецю було остаточно скасовано.
Сьогодні історичні вали у центрі Кропивницького є унікальним музеєм просто неба та визначною пам’яткою архітектури площею близько 6 гектарів (загальна територія колишніх укріплень сягала понад 50 гектарів). На території, де колись маршували полки Кутузова та базувалися порохові склади, нині розташовані корпуси Першої міської лікарні. У бастіонах височіють старовинні гармати, встановлені на кам’яних п’єдесталах як свідки колишньої могутності, а в центрі облаштовано військовий цвинтар та меморіал «Вічний вогонь».
Сучасні археологи Охоронної археологічної служби України періодично проводять тут неінвазивні та розвідувальні розкопки. Вони знаходять залишки комендантських будинків, кахлі для печей, ковані цвяхи, монети XVIII століття та елементи керамічного посуду, що дозволяє глибше зрозуміти побут перших поселенців міста.
Фортеця Святої Єлисавети — це місце, з якого фактично розпочалася історія сучасного міста. Її земляні бастіони стали свідками воєн, дипломатичних протистоянь, колонізаційної політики Російської імперії та подій, що вплинули на долю українських земель. Водночас фортеця залишається унікальним зразком європейського фортифікаційного мистецтва XVIII століття, який майже повністю зберіг первісне планування.
Сьогодні Фортеця Святої Єлисавети є однією з головних історичних пам’яток Кропивницького та Кіровоградської області, що приваблює істориків, археологів і туристів. Нові археологічні дослідження продовжують відкривати невідомі сторінки її минулого, а сама фортеця нагадує, наскільки багатогранною, суперечливою та важливою є історія краю для розуміння минулого України.