Зінов’євськ саме з такою назвою наш сучасний Кропивницький прожив 10 років. Вперше цю назву місту дали у 1924 році. У 1934 році назва зникла звідусіль. Причина в тому, що Зінов’єва в честь якого назвали наше місто радянська партія оголосила ворогом народу. Варто зазначити, що назву видалили не лише з політичних карт, а й з преси, літератури. Фальсифіковані документи: назви газет, підприємств, закладів освіти утворювалися і діяли всі 10 років. Більше на kropyvnytskyi-yes.com.ua.

Перейменувати та забути?

Місцеве керівництво вирішило перетворити військово-поліцейське, аграрне місто на індустріальне. Щоб виконати цю мету всі машинобудівні заводи міста об’єднали в один – «Червону зірку» та ще кілька підприємств.

За задумом верхівки, місто повинно було отримати нову комуністичну назву. Весною 1924 року відбулася окружна пресконференція, на якій делегат Амосов запропонував назву – Зінов’євськ. Колегія та всі присутні підтримали ідею.

Цю назву дали місту на честь Григорія Зінов’єва уродженця, в Зінов’євську його батько тримав молочну ферму. Під час перейменування міста влаштували цілу концертну програму. На честь святкування в місцевій газеті присвятили номер перейменуванню. Відкрили в музеї революції «Куточок Зінов’єва». Портрет його встановили по всіх установах. Святкування проходило не тільки в місті, але й в селах. У день перейменування в театрі відбувся урочистий мітинг.

Навіть після 1956 року, коли у Союзі розгорнули боротьбу зі Сталіном, начебто людям розповідали про події репресій проти невинних назву міста Зінов’євськ ніде не згадували. Показовим у цьому плані можна назвати путівник «Кіровоградський обласний архів», який вийшов у 1966 році.  У ньому наше місто називається Єлисаветградське або Кіровоградське. Про колишній Зінов’євськ немає жодного слова. Неймовірний факт: назву міста навіть не внесли у текст наукової праці «Історії міст і сіл СРСР», що на той час вважалося важливим історичним документом. Так було вирвано кілька переломних сторінок в історії Кропивницького.

Революція, та певні правила комуністів

У 1921 році в ході революції в місті розпочалася братовбивча війна, економіці прийшов повний крах, люди страждали від голоду, все промислове виробництво зупинилося та почало занепадати. Це все боляче відбилося на інфраструктурі й демографії міста. Варто зазначити, що напередодні більшовицького терору в місті проживало 70 тисяч осіб, після припинення війни всього 40 тисяч.

На початку 1922 року, коли офіційно оголосили про закінчення українсько-більшовицької війни, в Україні стабілізувалася політична сфера. Нова влада міста заходилася облаштовувати Єлисаветград після тяжкої пролетарської революції.

Щоб повноцінно відродити економіку, соціальний та побутовий потенціал Єлисаветграда потрібно було залучити якомога більше людей. До початку революції в місті проживало 1000 купців, та понад 50 тисяч ремісників. Ці категорії людей складали основу мешканців, які розвивали місто.

Значна частина людей працювали на заводі «Ельворті», Бродського, в млинах, друкарнях, майстернях. Усі виробничі компанії були виключно приватними.

Радянську владу це зовсім не влаштовувало, соціалізм повністю забороняв право на приватну власність. До початку революції найбільші підприємства були націоналізованими, тобто їх захопила держава. Всі гроші, які були отримані підприємствами влада прибирала до казни. Так тривало до Другої світової війни, поки радянська влада не перевела увагу на боротьбу з німцями.

Стосовно назви, то після Зінов’євська у 1934 році наше місто отримало нову назву – Кірово, але це зовсім інша історія.